Кабінет Міністрів України прийняв Постанову від 10 вересня 2025 р. № 1130 “Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 червня 2021 р. № 681 і від 24 червня 2022 р. № 722”, яка має пришвидшити цифровізацію і прозорість процесів. Певні позитиви є: це і зменшення терміну надання дозволу на проведення робіт на пам’ятках до 10 днів, і деталізація поняття науково-проєктної документації з реставрації, відслідковування проєктів онлайн. Однак залишаються питання, на які Кабмін повинен відповісти. Особливо враховуючи що кінцевий текст Постанови не пройшов обговорення у фаховій спільноті пам’яткоохоронців.

У Постанові вводиться принцип “мовчазної згоди”. Згідно якого, якщо протягом 10 днів уповноважений у охороні культурної спадщини орган державної чи місцевої влади не надає обґрунтованої відмови щодо погодження науково-проектної документації щодо пам’яток та дозволу, то науково-проектна документація вважається погодженою а дозвіл вважається наданим за замовчуванням.

Пам’яткоохоронні експерти неодноразово наголошували, що норма так званої “мовчазної згоди” повинна бути вилучена, оскільки створює корупційні ризики, та призводить до руйнування пам’яток культурної спадщини та історичного середовища міст. Тим більше, що ця норма прямо суперечить вимогам Закону України “Про охорону культурної спадщини”. 

Стаття 26 Закону України “Про охорону культурної спадщини”  прямо вказує, що роботи на пам’ятках місцевого та національного значення здійснюються лише за наявності письмового дозволу та погодженої відповідними органами державної чи місцевої влади науково-проєктної документації.

Стаття 6-1 Закону наголошує, що набуття суб’єктом господарювання права на провадження будь-яких дій щодо здійснення господарської діяльності на об’єктах культурної спадщини за декларативним принципом забороняється.

Під наміром зробити процес захисту об’єктів спадщини прозорим і швидшим є ризики знищення та спотворення процесу збереження по суті, а саме:

  • Мовчазна згода — загроза для спадщини

Фактично це автоматичний дозвіл на роботи, якщо орган охорони спадщини не встигне відреагувати. У воєнний час, при обстрілах та кадровому дефіциті робота відповідних орагнів може бути паралізована, що створює лазівку для недобросовісних забудовників. Це може призвести до втрати унікальних пам’яток через необґрунтовані або неякісні проєкти, що почнуть реалізовувати без експертної оцінки.

  • Недостатність строків для складних об’єктів

Для реставрації, археологічних розкопок чи адаптації пам’яток 30 днів на аналіз науково-проєктної документації часто замало: потрібно провести наукові ради, експертизи, обговорення. Немає гнучкого механізму подовження строків у випадку об’єктивної складності.

  • Вразливість археологічних об’єктів

Підпункт 9 Постанови виключає пам’ятки археології місцевого значення з процедури дозволів, що фіксує прогалину, яка досі існує у законодавстві. Без додаткового врегулювання археологічні об’єкти можуть бути пошкодженими чи знищеними під час земляних робіт.

  • Відсутність критеріїв для погодження/відмови

Постанова визначає строки та форму, але не деталізує, за якими критеріями ухвалюється рішення. Це створює ризик як суб’єктивних відмов, так і формального “погодження” без реальної експертизи.

  • Потенційний вплив на практику охорони спадщини

Мовчазна згода може нівелювати функцію охорони — формально все погоджено, але без аналізу наслідків для об’єкта.

  • Ризик судових спорів: оскарження автоматично наданих дозволів може стати масовою практикою

Спроби цифровізувати збереження спадщини неприйнятні, без урахування особливостей процедур розгляду документів та без залучення у розробку змін фахівців зі збереження спадщини. Постанова розв’язує руки проєктам свідомого знищення спадщини. Необхідно провести публічне обговорення змін і терміново внести адекватні зміни до цієї Постанови, поки ми ще не втратили безповоротно жодної пам’ятки культури та архітектури.